31 жовтня 2023 року, в парафії Св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у с. Підлісний Мукарів на Поділлі, відбулося перепоховання людських останків, які випадково були виявлені під час проведення господарських робіт біля парафіяльного храму.
Похоронні урочистості разом з заупокійною Святою Месою очолив отець мгр В’ячеслав Клембовський, настоятель Монастиря Братів Місіонерів Святого Бенедикта та настоятель парафії у с. Лошківці. З ним Святу Месу співслужили настоятель парафії у с. Підлісний Мукарів отець мгр Валентин Розгон і канцлер курії отець д-р Павло Басистий, як представник Кам’янець-Подільського Єпископа. Були присутніми також представники парафіяльної спільноти.
Ситуація, яка виникла, дещо незвична для парафії, оскільки стародавній костел був побудований на території колишнього польського цвинтаря, про існування якого ніхто з мешканців села Підлісний Мукарів вже й не пам’ятає. Хто ці люди, рештки яких виявили випадково, зараз дуже важко або й неможливо з’ясувати. Адже за радянських часів цвинтар був знищений і зрівняний з землею, а перед храмом була сцена для концертів і лавки для глядачів.
Судячи з традиції, що сягає у глибоке середньовіччя, віруючі прагнули бути похованими не просто ближче храму, але й ближче вівтаря. Адже Ісус Христос, котрого вони приймали у Святому Причасті, був для них кимось важливим не лише за життя, але й їхнім майбутнім після смерті. З часом, коли храми реставрували або розбудовували, деякі могили траплялись під храмом, або ж знаходилися впритул до його стін. Іноді заможні меценати поміщали свої склепи практично біля стін парафіяльного храму або приватної каплиці. В даному випадку у Підлісному Мукарові не було виявлено жодних склепів ані пам’ятних таблиць з зобов’язаннями перед родиною померлих. До того ж костел завжди був парафіяльним, а не власністю різних меценатів, чи приватних осіб.
Щодо пам’ятних таблиць – теж цікавий історичний факт, котрого більше немає в Кодексі Канонічного Права Римсько-Католицької Церкви. Звичай полягав на тому, що родина меценатів жертвувала для парафії, за згодою місцевого єпископа, певну суму або матеріальні цінності, які призначалися для докладно окреслених справ, а саме: релігійного культу, євангелізації чи справ милосердя. Натомість зобов’язання на табличках означали пам’ять про Святі Меси, які настоятель повинен був звершити за покійного протягом року. В попередньому Кодексі Канонічного Права такі зобов’язання могли бути довічними, натомість згідно нового Кодексу зобов’язання можуть бути прийнятими на недовгий, чітко окреслений час, наприклад, на десять років, або менше.
Варто зазначити, що у храмах не можна хоронити людей ані розміщувати їхніх фотографій, портретів чи таблиць, за винятком портретів Святішого Отця, кардиналів і дієцезіального єпископа, котрі мають право бути похованими у власному кафедральному храмі. (*прим. авт. у латинській традиції храми не мають титулу собору).
Отож, випадкове поховання, знайдене біля храму у Підлісному Мукарові, перепоховане неподалік і увінчане християнською символікою, є гарним прикладом віри людей у воскресіння мертвих, а водночас добрим свідченням їхньої віри у те, що їхній храм служитиме прийдешнім поколінням не як музейний експонат, а як живий храм римсько-католицької парафіяльної спільноти.
Історична довідка! З 1830 по 1842 роки Мукарівське староство знаходилося у володінні Кам’янець-Подільської катедри. У 1613 році коштом власника Мукарева Андрія Горського було споруджено перший дерев’яний костел, який обдарував привілеями та оснащенням 12 серпня 1613 року король Сигізмунд ІІІ. У ІІ половині XVII століття храм повністю знищили турки. Наступну дерев’яну святиню збудували 1760 року. А через століття, у 1859-1872 роках було споруджено сучасний мурований костел з тесаного каміння в стилі пізньої неоготики завдяки зусиллям о. Базилія Шаха на кошти парафіян. У 1886 році його освятив єпископ Луцько- Житомирський К. Любовідзький. У 1933-1990 роках (за винятком 1941-1962рр.) храм перебував закритим. Після повернення архітектурним відділом Дунаївецького району було розроблено план реконструкції святині та зведення дзвіниці. У 1989-1992 роках костел поштукатурили (малярне оздоблення виконали художники зі Львова під керівництвом Романа Довганика). У 1992 році храм освятив слуга Божий єп. Ян Ольшанський. Чехословацька фірма “Рігер Клос” за сприяння органістаЛьвівського органного залу Віталія Півнова провела реконструкцію органу. Львів’яни Стефан Адамський і його колеги виготовили вівтар, конфесіонали і рами для Хресної Дороги. Було також побудовано парафіяльний і катехитичний будинок, дзвіницю і завершено ремонт костелу.
